До недавнього часу велися активні дискусії щодо впровадження ПДВ для ФОПів, а також про оподаткування посилок із-за кордону.
Коли мова йде про податкові і не тільки нововведення, для мене завжди це питання про їх ефективність. У тому числі, у порівнянні з вже існуючою роботою податкової та її ефективністю у виконанні однієї із головних задач державної фіскальної політики – це сприяння розвитку бізнесу, і, як наслідок, зростанні податкових надходжень.
Зазвичай я утримуюсь від коментарів з питань, в яких я не є експертом. Але до бізнесу і зокрема до питань податків я маю більш ніж пряме відношення, тому вирішив поділитися одним із реальних прикладів ефективності роботи податкової та «державного сприяння розвитку бізнесу».
В попередніх статтях я писав, що нещодавно, захищаючи інтереси клієнта, ми виграли суд у податковій, якій тривав 5 років і дійшов до Верховного суду.
Суть спору – Податкова донарахувала ФОПу понад 2 млн грн ПДВ з доходів за розміщення рекламиреклами від Google AdSense.
Зараз не буду зупинятись на податкових, судових та інших аспектах цієї справи (про це я писав раніше, кому цікаво можна ознайомитись у наших попередніх статтях), а хочу поділитись саме підходом якій реалізує держава в особі податкової служби. А також своїми висновками загалом щодо існуючої ситуації.
Отже один з реальних прикладів державної «підтримки» бізнесу:
1) податкова за результатом планової перевірки ФОПа – платника єдиного податку, не платника ПДВ – донарахувала понад 2 млн грн податків та санкцій, більшу частину складає донарахування ПДВ.
Причина донарахування: шукаючи в цілком прозорій діяльності платника податку, яка підтверджується всіма необхідними документами, підстави для стягнення, податкова не знайшла якихось суттєвих порушень, тому просто назвала класичні рекламні послуги (які не обкладаються ПДВ) – маркетинговими (які за загальним правилом підлягають оподаткуванню ПДВ), а точніше – «маркетингом реклами». Навіть незважаючи на те, що такий термін взагалі відсутній в законодавстві.
Тобто податкова змінила справжню природу послуг лише шляхом іншого формулювання, повністю проігнорувавши надані платником податків під час перевірки документи та пояснення.
2) Платник податку оскаржив рішення податкової, посилаючись на законодавство і надані документи.
В оскарженні також було звернуто увагу, що податкової не були наведені правове обгрунтування та докази її позиції, а термін «маркетинг реклами» в законодавстві відсутній.
3) На зустрічі з представниками податкової в рамках розгляду скарги, платником податку ще раз булі надані детальні пояснення щодо діяльності, яку він здійснює та посилання на відповідні норми законодавства та первинні документи.
Податкова проігнорувала таку інформацію і підтвердила свої претензії на сплату донарахованої суми податку та штрафу.
4) Платник податків вимушеній був звернутися до суду за захистом своїх законних прав. І обґрунтував свою позицію так само, як обґрунтував у своєму зверненні до податкової при оскарженні її претензії.
Із-за перенавантаження адміністративного суду, очікування розгляду справи та рішення суду першої інстанції зайняло більше 3-х років.
Суд підтвердив аргументи платника податку і виніс рішення на його користь. При цьому, суд також зазначив, що у вимогах податкової відсутні їх законодавчі підтвердження та обґрунтування.
Далі відбулося те, що, на жаль, є дуже типовою ситуацією для спорів з податковою.
• отримані від платника податків всх необхідних документів та детальних пояснень,
• відсутності у претензії податкової їх законодавчого обґрунтування,
• та навіть прямих висновків судів про відсутність доказів та необґрунтованість позиції податкової,
податкова свідомо продовжувала судовий процес і оскаржувала судові рішення на кожному наступному етапі, не надаючи при цьому ніяких законодавчих обґрунтувань та доказів своїх претензій, а просто дублюючи текст свого початкового документу. Включно з Верховним Судом.
Окремо вартий уваги підхід податкової при зверненні до Верховного суду.
Після програшу в суді першої інстанції та Апеляційному суді і незважаючи на відсутність законодавчих підстав, про яке прямо вказали суди попередніх 2-х інстанцій, податкова все рівно продовжує судовий процес і звертається до Верховного суду. І направляє майже скопіюваний з попереднього позову текст (якій як і раніше, не містить законодавчого обґрунтування її позиції).
Верховний суд, розглянувши отриману від податкової касаційну скаргу, зазначив, що такий позов не містить передбачених законом підстав для звернення до Верховного суду (про які не могли не знати юристи податкової, але все одно свідомо пішли далі).
Тобто або нових обставин, або аналогічної практики по такому ж питанню, де рішення було на користь податкової. Суд просить усунути таке порушення для можливості прийняття Позову для розгляду.
Як податкова «усуває» порушення?
Вона направляє до суду на підтвердження аналогічної практики начебто перелік судових рішень, в яких рішення по такому ж питанню були на користь податкової.
Насправді ж – просто додає перелік випадкових судових рішень. Чому випадкових?
Тому що аналіз кожного такого рішення показав, що, по-перше, жодне з них взагалі не стосувалось питання, що розглядалося. Тобто податковою до Верховного суду були надані просто випадкові рішення з інших питань.
І по-друге, частина таких рішень була взагалі не на користь податковою, тобто програні податковою.
Виходить, що податкова або свідомо направила до суду «докази» всліпу, або свідомо надала до Верховного суду завідомо некоректну інформацію.
Верховний суд відмовив податковій. Вказавши на відсутність в її позові передбачених законом підстав для звернення до Верховного суду, а також підтвердив висновки судів попередніх інстанцій, про відсутність законодавчого обґрунтування (доказів) її позиції.
Загалом платник податків був залучений у цей судовий процес на протязі більше 5-ти років.
Що в цієї історії важливо (висновки):
1. Чи є цей кейс – виключенням?
Завдяки своєї діяльності, із впевненістю можу сказати, що – ні. Це досить типова ситуація і таких штучно створених податковою претензій – тисячі. І вони продовжують створюватися. Достатньо подивитись реєстр судових с прав з податковою і кількість програних нею справ. Штучне створення податковою претензій- це тенденція і вона на жаль продовжується.
У результаті до процесу роками були (і продовжують бути залучені по іншим подібним справам):
• податкові інспектори, які «знаходять порушення» та складають акти,
• податкові аудитори та юристи, які «розкручують» такі «порушення» і роками продовжують судові спори за відсутності законодавчого обґрунтування,
• судді та працівники судів, які вимушені розглядати такі штучно створені податковою спори.
2. Безвідповідальність, яка щедро оплачується.
Така фіскальна як і будь яка інша політика не реалізується сама по собі. В неї є конкретні імена та посади, які є її безпосередніми авторами та виконавцями – на всіх етапах з самої верхньої до самої нижньої ланки.
Державна податкова система і задіяні в неї посадові особи, які відповідальні за ініціювання та впровадження такої політики не тільки нічого не втрачають, на відміну від бізнесів, з яких вони намагаються стягнути кошти за штучними претензіями, а навпаки, за створення незаконних претензії та безпідставного тиску на бізнес, роками отримують за це чималі заробітні плати, премії і потім пенсії. У тому числі, з податків, які були сплачені і цим підприємцем. Крім того, займаючи впусту і відволікаючи від насправді важливої роботи суддів.
3. Роль суду та безпідставне його навантаження податковою.
В цьому кейсі необхідно віддати належне судам кожної інстанції, оскільки питання досить специфічне, потребує розуміння, і, відповідно, занурення в організаційно-технічні аспекти як працює Гугл реклама та Google AdSense. Судді робили це і вимушені були кожного разу витрачати на це свій дорогий час.
Податкова ж своїми діями безпідставно і свідомо створювала умови для зайвого навантаження судів кожної інстанції, включаючи Верховний суд. Оскільки з самого початку:
а) створила безпідставне з точки зору закону звинувачення,
б) не захотіла побачити та прийняти жодні аргументи та докази – ані платника податку (на етапі адміністративного розгляду), ані судів кожної з інстанцій – про відсутність доказів та законодавчого обґрунтування її претензій,
в) попри те, що суди послідовно визнавали її претензії необґрунтованими і прямо вказували на це, підтверджуючи рішення попередньої інстанції, податківці все одне намагались у будь-що стягнути з платника податків кошти і покарати санкціями.
Повністю ігноруючи вказані і платником податку на початковому етапі і потім судами зауваження, податкова все рівно продовжувала свідомо копіювати свої початкові безпідставні претензії і подавати їх до суду кожної інстанції.
Хто мав досвід розгляду справ в адміністративному суді (це у тому числі і оскарження претензій податкової), що такі процеси можуть тягнутися роками. Це переважно спори з Пенсійним фондом, податковою, тощо.
Чому? Тому що достатньо велика кількість справ і порівняльно з ними – не велика кількість суддів. Тобто суди перевантажені.
Цей кейс і багато інших подібних кейсів з оскарження безпідставних претензій податкової показують якими питаннями перевантажені судді і яка дійсно користь для держави від таких справ?
4. Ефективності роботи держави (податкової) та хто платить за її безпідставні претензії?
Підприємець 5 років жив у судовому процесі через претензії, які були створені штучно, і визнані судами всіх рівнів необґрунтованими.
Одна з ключових проблем в тому, що посадові особи (як ініціатори, так і виконавці) не несуть жодних наслідків за створення та наступне просування таких штучних претензій.
• грошима,
• часом,
• нервами,
• навантаженням на судову систему
– платить бізнес і платники податків. Замість спрямовання цих ресурсів уперш за все на утримання бізнесу у сьогоднішніх умовах, і за можливості, на його розвиток. І, як наслідок, сплату податків.
Поки конкретні посадові особи не будуть нести відповідальності за створення штучних претензій та їх просування, замість впровадження справжньої фіскальної політики розвитку, про яку так багато говорять, такі штучні донарахування, претензії та справи будуть зберігатися та їх кількість буде зростати.
Повертаючись до почтового питання – ефективності роботи держави в особі податкової в цілому та у питаннях сприяння розвитку бізнесу. Чи сприяє така «робота» і підхід ефективності і розвитку? На мою думку, звісно, ні.
Навпаки така державна фіскальна політика має прямо протилежний ефект.
Поділіться цією статтею і висновками, якщо поділяєте їх, з своїми знайомими – підприємцями.
Це допоможе обмінятись досвідом, привернути увагу до підходу податкової, допомогти підприємцям уникнути подібних ситуацій та отримати зворотній звʼязок.